Імена видатних людей у вулицях Львова (Д. Бандрівського - В. Біласа)

    Эту статью могут комментировать только участники сообщества.
    Вы можете вступить в сообщество одним кликом по кнопке справа.
    Сергей Громов написал
    4 оценок, 1442 просмотра Обсудить (3)

    Продовження

    БАНДРІВСЬКОГО Д.(поч.: вул. Повітряна, 17)
    АВТОЗАВОДСЬКА - 1957

    Дмитро Бандрівський – (1897, с. Городище Львівської. обл. - 1983) – український письменник, мовознавець, етнограф.
    Закінчив польську класичну гімназію в Самборі (1917 р.) та філологічний факультет Львівського університету (1931 р.). Отримав ступінь доктора слов'янської філології. Після1939 р. працював учителем, займався  науковою роботою у Львівському філіалі Інституту суспільних наук АН УРСР.
    Твори: повісті «Це було недавно» (1951), «Під синіми горами» (1955) та ін. Основний напрямок роботи у мовознавстві – діалектологія, якій присвячено низку праць.

     ***

    БАРВІНОК ГАННИ 1946 (поч.: вул. ген. Т. Чупринки, 86)

    ПОД СТОЧКЄМ - липень 1944, ВАЙЦЕЛЬГАССЕ - 1942*, ПОД СТОЧКЄМ - 1929*

      Ганна Барвінок (1828, с. Мотронівка Чернігівської обл. - 1911) – літературний псевдонім української письменниці Олександри Білозерської-Куліш, дружини П. Куліша.
    Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства у 1847 році разом із чоловіком була вислана до Тули, від 1854 року жила в Санкт-Петербурзі, а 1883 р. повернулася до рідної Мотронівки. Була знайома з Тарасом Шевченком, написала про нього спогади. Перші оповідання Ганни Барвінок були опубліковані наприкінці 1850-х рр. в альманаху «Хата» та журналі «Основа», пізніше друкувалася в часопису «Киевская старина», альманахах «Руська хата», «Рада» та ін. Першу збірку оповідань видано 1902 року в Києві.
    Основна тематика творів Ганни Барвінок – життя українського села: оповідання «Хатнє лихо”, «П`яниця», «Русалка», «Лихо не без добра», «Восени літо» та ін.

     ***

    БАРВІНСЬКИХ (поч.: вул. О. Довбуша, 4)

    ВЕРХОВИНСЬКА - 1950, СОБЄШЧИЗНА - 1871, СВ. ВОЙЦЕХА БІЧНА***

    Осип Барвінський (1844, с. Шляхтянці, тепер - с. Гніздичка Тернопільської обл. - 1889) – український письменник, брат Олександра та Володимира Барвінських. Народився у сім’ї сільського священика.
    Навчався у Львівському університеті, згодом – у Львівській духовній семінарії. В товаристві «Просвіта» видавав популярні книжечки на господарські теми: «Наша душа в господарстві» (1880), «Рогата худоба» (1882), «Дрібна птиця», «Життя св. Євстахія» (обидві - 1885). Під псевдонімами М. Нетяга та І. Григорович у газеті «Діло», часопису «Правда» публікував суспільно-політичні та літературознавчі статті.
    Основні напрямки його літературної діяльності – драматургія, історична проза, переклади із сербської.
    О. Барвінський – автор трагедії «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (1887), драми «Чернігівка» (1887). Вони були поставлені у Львові театром товариства «Руська бесіда» й отримали широкий резонанс. Залишилися незавершеними драма на історичну тематику «Тиміш Хмельницький», повісті «За правду і волю», «Переяслав» і трилогія «Іван Виговський».
    У радянські часи творчість Осипа Барвінського піддавалася різкій критиці як буржуазно-націоналістична.

      Олександр Барвінський (1847, с. Шляхтинці, тепер с. Гніздичка Тернопільської обл. - 1926) – український громадський діяч, дослідник історії літератури, видавець і публіцист. Навчався на філософському факультеті Львівського університету (1865-68).
    В 1894-1904 роках – посол до Галицького Сейму та державної Ради у Відні (1891-1907), згодом входив до уряду Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).
    1880 року заснував орієнтовану на народні маси газету «Діло», що стала найвпливовішою й найпопулярнішою українською газетою в Галичині. Разом із братом Володимиром став одним із лідерів руху народовців. Організатор Української християнсько-суспільної партії.
    В 1893-97 роках – голова НТШ, редактор «Записок Наукового товариства імені Шевченка» (1893-94), журналу «Учитель» (1889). В газетах «Діло», «Газета школьна», «Школьная часопись» публікував статті на педагогічні теми.
    О. Барвінський видав «Руську історичну бібліотеку» (1883-94). Автор праць: «Ставропігійське братство у Львові» (1896), «Виїмки з українсько-руської словесності для вищих середніх шкіл» (1903), «Історія України-Руси» (1904), «Виїмки з народної літератури українсько-руської ХІХ віку» (1905), «Оповідання з всесвітньої історії» (1910), «Історія української літератури» (тт. 1, 2 - 1920, 1921), «Коротка історія українського народу» (1926). Упорядник хрестоматій (читанок) з української літератури (видання 70-90-х та 900-х рр.), в яких висвітлив життєвий і творчий шлях Шевченка, подав 34 твори поета. Брав участь у підготовці видання «Поезії Тараса Шевченка» (тт. 1, 2 - Львів, 1867).
    Листувався з багатьма відомими діячами культури, науки, Церкви: І. Франком, Лесею Українкою, П. Кулішем, О. Кобилянською, І. Нечуєм-Левицьким, В. Щуратом, М. Драгомановим, І. Крип’якевичем, І. Огієнком, М. Лисенком та іншими.
    О. Барвінський уперше в Тернополі організував вечорниці на честь Тараса Шевченка.

    Володимир Барвінський (1850, с. Шляхтинці, тепер с. Гніздичка Тернопільської обл. - 1883) – український письменник, журналіст, юрист і громадський діяч, один із засновників «Просвіти» та «Рідної школи”, був серед лідерів народовців. Закінчив правниче відділення Львівського університету.
    Редагував політичну газету «Діло» та часопис «Правда». Писав та видавав книжки для селян, серед яких «Мужик і пан» (1872), «Химерні любощі» (1872), «Тридцять літ тверезості» (1876), «Скошений цвіт» (1877), «Сонні мари молодого питомця» (1879), «Безталанне сватання” (1880). У «Правді» та «Ділі» було надруковано більше ніж 230 статей В. Барвінського на політичні, просвітні та національно-суспільні теми.
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

      Василь Барвінський (1888, Тернопіль - 1963) – відомий український композитор, піаніст і музикознавець, син Олександра Барвінського, двоюрідний брат головнокомандувача УПА Романа Шухевича (Генерала Чупринки). Був директором Музичного Інституту у Львові, викладав фортепіано та інші теоретичні предмети.
    У 1948 році сталінським режимом був ув’язнений і 10 років провів у таборах Мордовії.
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

     ***

    БАРОНЧА С. (поч.: вул. Замарстинівська, 98)

    ПЕТРАШЕВСЬКОГО - 1946, БАРОНЧА - 1934

     

    Садок Баронч (1814-1892) – церковний діяч, історик, вірменин за національністю.
    С. Баронч досліджував історію міст Західної України, автор монографій, праць з історії чернецьких католицьких орденів, збірок казок.

     ***

    БАСАРАБ ОЛЬГИ(поч.: вул. Зелена, 72)

    БРЮСОВА - 1945, ГОРИСТА - 1950, НАРБУТТА - 1934*

     

      Ольга Басараб (1890-1924) – політична та громадська діячка. Перебувала в складі І-ї жіночої чоти Легіону У. С. С. у Львові.
    В роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Комітету Допомоги пораненим і полоненим у Відні, була членом управи Українського Жіночого Союзу.
    В 1923 році О. Басараб увійшла до складу Головної Управи філії Союзу Українок у Львові, стала членом Української Військової Організації. За участь у ній, як українську патріотку польською поліцією Ольгу Басараб було заарештовано та закатовано на допитах.

     ***

    БАХМАТЮКА О.(поч: вул. Личаківська, 228)
    ГРАВІЙНА - 1958

     

    Олекса Бахматюк (1820, Косів - 1882) – український народний майстер кераміки, засновник Коломийської гончарної школи.
    У творчості О. Бахматюка чільне місце посідали орнаментальні та сюжетні розписи виробів.

     ***

     БАЧИНСЬКОГО Ю. (поч: вул. Заклинських)

    ПУСТЕЛЬНИКОВА БІЧНА - 1963, ЦВИНТАРНА БІЧНА - 1933**, ШВАРЦЕҐО***

      Юліан Бачинський (1870, с. Новосілка, Тернопільської обл. - 1940) – український громадсько-політичний діяч, публіцист, журналіст, член сформованої у Львові 3 серпня 1914 року Головної Української Ради. Був головою створеної за його участю Української соціал-демократичної партії.
    Ю. Бачинський уважав, що основними факторами ефективної діяльності партії є внутрішньопартійна демократія, плюралізм, належні взаємовідносини між різними поколіннями партійців, уміння змінювати тактику й стратегію партії відповідно до нових політичних реалій.
    Обстоював необхідність побудови соборної незалежної Української держави, яку виклав у книзі «Ukraina irredenta» (1895).
    В 1919 році урядом УНР Ю. Бачинського призначено головою дипломатичної місії у Вашингтоні. З 1923 року жив у Берліні, виступав як публіцист у газеті «Український прапор» із низкою статей, в яких висловлював думку про те, що «в інтересах української державності вигідніше орієнтуватися на Радянський Союз, ніж на Польщу».
    У 1933 році Бачинському вдалося приїхати в Україну в якості іноземного журналіста для вивчення політичного й економічного життя українського народу. Через рік праці він був заарештований, звинувачений у створенні підпільної терористичної організації «Об`єднання українських націоналістів» і засуджений до 10 років позбавлення волі.
    6 червня 1940 року Ю. Бачинський помер в одному з таборів ГУЛАГу.

     ***

    БЕНЦАЛЯ М. (поч: вул. О. Шумського, 12)

    КРАСНОДОНСЬКА БІЧНА***

     

      Микола Бенцаль (1891-1938) – український актор, режисер, діяч культури. В 1907 році виступав на сцені театру товариства «Руська бесіда». Заснований ним наприкінці 1918 року в Тернополі Український театр у березні 1919 року був перетворений на культурно-освітнє товариство «Новий львівський театр».
    Основні ролі М. Бенцаля: Возний («Наталка Полтавка» Котляревського), Карась («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Лукаш («Лісова пісня» Л. Українки) та ін.

     ***

    БЕРИНДИ ПАМВИ (поч.: вул. Театральна, 9 - просп. Свободи)

    КІЛІНСЬКОГО - липень 1944, ГЕЛЛЄШТРАССЕ - 1942*, КІЛІНЬСЬКОГО - 1871 або кінець ХІХ ст., БІЛЯ ВІДЕНСЬКОЇ КАВ’ЯРНІ***, ВУЗЬКА - поч. ХІХ ст.

     

    Памво (Павло) Беринда (між 1555 та 1560 рр., Прикарпаття - 1632, Київ) – галицький священнослужитель ХVІ-ХVІІ століть, письменник, лексикограф, гравер, друкар, один із зачинателів шкільної драми та поезії в Україні.
    Жив і працював у Києво-Печерській лаврі, займався літературною діяльністю. Близько 30 років складав «Лексіконъ словеноросский альбо именъ толкованіе» (1627, Київ), у якому виклав переклади й тлумачення близько 7 тисяч старослов’янських слів українською мовою. Автор першої в Україні збірки поетичних творів.
    Попередня назва – вулиця Яна Кілінського, учасника польського визвольного повстання проти російської та прусської інтервенції.

     ***

    БЕТХОВЕНА (поч.: вул. Городницька, 45)

    БЕХОНСЬКОГО - 1934*, ЯГЕЛЛИ - 1926*, ОГОРОДНИЦЬКА БІЧНА - 1910*

     

      Людвіг Ван Бетховен (1770-1827) – великий німецький композитор, класик світового музичного мистецтва.
    Народився в родині придворного співака. З 1792 року жив у Відні. Як композитор Бетховен формувався під впливом німецької літератури й філософії, ідей епохи Просвіти.
    Бетховен – автор 9 симфоній, 47 сонат, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипкового концерту, п’єс, пісень, мес.
    В основу своїх творів Бетховен нерідко клав пісенні й танцювальні мелодії різних народів, у тім числі й українського. Наприклад, ним створена обробка для голосу та фортепіано української народної пісні «Їхав козак за Дунай».

     ***

    БІБЕРОВИЧА І.(поч.: вул. Т. Шевченка, 292 - вул. Ожинова)
    ОБРОБНА - 1958

    Іван Біберович (1854-1920) – львівський драматичний актор, керівник театру «Руська бесіда» (1881-1893). За його ініціативою в театрі було поставлено низку п`єс західноєвропейських авторів. Акторське амплуа І. Біберовича – драматичні та героїчні ролі.
    Після створення ЗУНР, у грудні 1918 року Іван Біберович призначений послом до Будапешта.

     ***

     БІЛАСА В. (поч.: вул. Шпитальна, 11 - вул. Городоцька)

    ПРОЇЗНА БІЧНА - 1964, ЧАПАЄВА БІЧНА (част.) - 1950, БРОДІВСЬКА (част.) - 1946, БИКА - 1934, БРИГІДСЬКА (част.) - 1906-1916, КАРНА - 1871, ДО В’ЯЗНИЦІ - 1849*, ЗАБРИГІДСЬКА***

     

      Василь Білас (1911-1932) – молодий львівський робітник, бойовик УВО та ОУН, разом із своїм дядьком Дмитром Данилишиним був страчений польською владою за терористичний акт – напад на пошту в Городку.
    Страті В. Біласа та Д. Данилишина присвячено вірш О. Теліги «Засудженим», у якому поетеса говорить, що їхня смерть стала закликом для подальшої боротьби:

    Над могилою вашою тиша і спокій,
    Та по рідному краю – зловіщі вогні.
    І піти по слідах ваших скошених кроків
    Рвучко тягнуться сотні окрилених ніг. 

    Комментировать

    осталось 1185 символов
    пользователи оставили 3 комментария , вы можете свернуть их
    Микита Панасенко # написал комментарий 14 июня 2013, 22:42
    Спасибо, отличная экскурсия!
    Сергей Громов # ответил на комментарий Микита Панасенко 15 июня 2013, 00:12
    И Вам спасибо!
    Я уже думал, что вхолостую распинаюсь - хотел каждый день делать по отрывку с продолжением, а потом перехотел, видя сплошные нули в
    комментариях.
    Понимаю, что комментировать нечего, но хоть бы входящий плюсик или скобочку ставил для "регистрации посещения.
    Так что, продолжать?
    Тарас Мазэпэнко # ответил на комментарий Сергей Громов 15 июня 2013, 01:41
    "Так что, продолжать?" - 4 положительные оценки и 13 просмотров при всего-навсего 57 участниках... Разве это не повод продолжать? Если даже ОДИН ЧЕЛОВЕК прочитает материал, автор день прожил не зря! Я ТАК считаю!
    Да и комментить такой бесспорный материал очень сложно.... Это надо понимать!
    • Регистрация
    • Вход
    Ваш комментарий сохранен, но пока скрыт.
    Войдите или зарегистрируйтесь для того, чтобы Ваш комментарий стал видимым для всех.
    Код с картинки
    Я согласен
    Код с картинки
      Забыли пароль?
    ×

    Напоминание пароля

    Хотите зарегистрироваться?
    За сутки посетители оставили 1091 запись в блогах и 10641 комментарий.
    Зарегистрировалось 32 новых макспаркеров. Теперь нас 4996015.