Імена видатних людей у вулицях Львова (Л. Кобилиці - Ю. Кондратюка)

    Эту статью могут комментировать только участники сообщества.
    Вы можете вступить в сообщество одним кликом по кнопке справа.
    Сергей Громов написал
    5 оценок, 1528 просмотров Обсудить (0)

    КОБИЛИЦІ Л. - 1963 (поч.: вул. С. Боткіна, 31 - вул. Княгині Ольги)
    КОСТИЧЕВА - 1953

     

      Лук’ян Кобилиця (1812, с. Путила Чернівецької обл. - 1851) – колишній кріпак, організатор селянського виступу в 1843-44 роках, ватажок антикріпосницьких повстань 1848-49 років на Буковині. Йому присвячено поему Ю. Федьковича «Лук’ян Кобилиця».

    ***

    КОБИЛЯНСЬКОЇ О. - 1946 (поч.: вул. І. Франка, 62 - вул. Кирила й Мефодія)
    МАРКА - липень 1944, МАРКУСШТРАССЕ - листопад 1941, СВ. МАРКА - 1871

     

      Ольга Кобилянська (1863, м. Гура-Хумарулуй, Румунія - 1942) – видатна українська письменниця. Закінчила чотирикласну німецьку школу, решту освіти здобула самотужки.
    Перші твори О. Кобилянської з’явилися німецькою мовою у середині 80-х років ХІХ ст. Під впливом творів Т. Шевченка та І. Франка в молодої письменниці почала пробуджуватися національна самосвідомість. Перший її твір українською мовою – повість «Людина», був надрукований у 1895 році в часопису «Зоря».
    О. Кобилянська брала активну участь у виданні альманаху «Наша доля», де висвітлювала жіночий рух у Європі. У своїх творах безпосередньо торкалася теми емансипації, прагнення жінки до освіти й повноцінного духовного життя («Людина», «Він і Вона», «Царівна», «Ніоба» та ін.), відображувала тяжку долю буковинського селянства «У св. Івана», «Банк рустикальний», повість «Земля»), низка творів мала антивоєнне спрямування.
    Частина творів О. Кобилянської мала нахил до неоромантизму, що виявився у розробці народних легенд, у фантастичному зображенні природи як живої істоти, яка має владу над людиною («Природа», «Битва» та ін.).
    З 1940 року О. Кобилянська – член Спілки письменників УРСР.
    Найкращі твори О. Кобилянської інсценізовано та екранізовано.

    ***

    КОБРИНСЬКОЇ Н. (поч.: вул. С. Боткіна, 13)
    МАКАРОВА - 1954

     

      Наталія Кобринська (1855, с. Белелуя Івано-Франківської обл. - 1920) – українська письменниця, громадська діячка. Сестра Є. Озаркевича.
    Н. Кобринська – одна з організаторів громадського та освітнього руху жіноцтва в Західній Україні. Вона стала ініціатором видання  жіночого альманаху «Перший вінок», що друкувався коштом приватних пожертв і матеріальної підтримки  Олени Пчілки. До роботи в ньому були залучені найталановитіші жінки як Галичини, так і Наддніпрянщини:  Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик та інші.  Олена Пчілка,Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші.
    Авторка збірок прозових творів: «Дух часу» (1899), «Ядзя і Катруся», «Казки» (1904), антивоєнних оповідань і нарисів. 1884 року організувала в Станіславові «Товариство руських женщин».

    ***

    КОВАЛЕВА С.(поч.: вул. М. Аркаса)
    КОРАБЕЛЬНА - 1946, ОКРЕНТОВА - 1936

     

      Степан Ковалів (1848, с. Брониця, Дрогобиччина - 1920) – український письменник, журналіст, педагог. Учителював у селах Галичини. В 1879-1920 роках – директор народної школи в Бориславі. Одночасно займався дослідженнями побуту й, зокрема, одягу гуцулів, які виклав в етнографічному нарисі «Гуцули», що побачив світ тільки через 39 років після смерті автора – 1959 року.
    С. Ковалів був чудовим знавцем дитячої психології. Дітям присвячено чимало його художніх творів і педагогічних статей. Свої праці друкував у часописах «Діло», «Русская Рада», «Школьная часопись», «Літературно-науковий вісник» та ін.
    Автор збірок оповідань і нарисів «Громадські промисловці», «Дезертир» (1899), «Риболови» (1903), «Похресник» (1909), «Чародійна скрипка» (1910), «В останній лавці» (1911), «Образки з галицької Каліфорнії» (1913).
    Помер і похований у Бориславі.

    ***

    КОВАЛЕВСЬКОЇ С. - 1946 (поч.: вул. М. Лобачевского, 12)
    ЛЮБОМИРСЬКІХ - 1913

     

      Софія Ковалевська (1850, Москва - 1891), уроджена Корвин-Круковська, дружина В. О. Ковалевського – основоположника еволюційної палеонтології, що походив із старшинського роду на Слобожанщині. – російська математик, письменниця та публіцист. Основні праці стосувалися математичного аналізу (аналітичні функції та диференціальні рівняння), механіки (обертання твердого тіл навколо нерухомої точки), астрономії (форма кілець Сатурна).
    Крім того, Ковалевська – автор низки художніх творів, наукових нарисів і театральних рецензій, які писала в той час, коли не могла викладати математику у вищій школі через категоричну заборону в Російській імперії посідати такі посади жінкам. У домі Ковалевських нерідко бували видатні вчені: Сєченов, Менделєєв, Чебишов, письменники — Тургенєв, Достоєвський.
    С. Ковалевська перша жінка, обрана в 1889 році членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук.

    ***

    КОВАЛИКА І. ПРОФЕСОРА(у Рясному)

     

    Іван Ковалик (1907, с. Млинів, Польща - 1989) – український мовознавець, професор, доктор філологічних наук. Закінчив (1933), згодом працював (1939-74) у Львівському університеті: доцент кафедри української мови (з 1946 р.), професор (з 1963 р.), завідувач кафедри української мови (1950-1953).
    З 1940 року працював у Львівській філії Інституту мовознавства АН УРСР, досліджував мову Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника.
    Захистив дисертації на теми: кандидатську – «Багатократні дієслова в українській мові у порівнянні з іншими слов’янськими мовами” (1949), докторську – «Питання словотвору іменників східнослов’янських мов у порівнянні з іншими слов’янськими мовами” (1961).
     В 1974-83 роках викладав у Івано-Франківському педагогічному інституті.
    Автор наукових праць «Про деякі питання слов’янського словотвору» (1958), «Вчення про словотвір» (вип. 1-2, 1958-61), «Питання іменникового словотвору» (1958), «Основи словотворчої характеристики слова» (1959) «Словотвір іменників у сербо-лужицьких мовах», «Лекції для студентів з порівняльної граматики слов’янських мов» (1964), «Словотвір сучасної української літературної мови» (1979, у співавторстві) та багатьох досліджень зі слов`янського та українського мовознавства.

    ***

    КОВЕРКА А. (поч.: вул. Варшавська, 149)
    КОРМОВА - 1946, ПАСТЕВНА - 1936

     

    Андрій Коверко (1893 - 1967) – галицький скульптор і різьбяр по дереву.
    Основні роботи: пам’ятник митрополитові Андрею Шептицькому, скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії,
    вівтар та іконостас для церкви Святого Духа у Львові (1926-1927),іконостас для церкви в Сокалі; різьблені по дереві портрети І. Франка, О. Новаківського, І. Свєнціцького, М. Вороного, І. Труша та інших видатних діячів Галичини.
    Пам'ятник митрополита Андрея Шептицького було встановлено в жовтні 1932 р. в саду греко-католицької Теологічної Академії на вул. Коперника, 38, розташованому між будівлею Академії (тепер – географічний факультет Національного університету ім. І.Франка) на вул. Сикстуській (тепер вул. Дорошенка) та вул. Коперніка.  У 1945 р. пам'ятник, як і переважна більшість львівських пам'ятників, був знищений.
    Андрій
    Коверко брав участь у виставках АНУМ та Гуртка Діячів Українського Мистецтва.

    ***

    КОВЖУНА П.(поч.: вул. М. Вороного, 7 - вул. Лермонтова)
    СПАРТАКА - 1944,
    1. Частина від вул. П. Чайковського до вул. Лермонтова: СОКОЛА - липень 1944, ФАЛЬКЕНШТРАССЕ - листопад 1941, СОКОЛА - жовтень 1941, МАЯКОВСЬКОГО - 1941, СОКОЛА - 1885, СЛЮСАРСЬКА - 1871, СВ. АННИ - 1860*
    2. Частина від вул. М. Вороного до вул. П. Чайковського (увійшла до складу вул. Спартака в 1963 р.): ГЛАЗУНОВА - 1946, БЕЛЬОВСЬКОГО - жовтень 1941, МАЯКОВСЬКОГО - 1940, БЕЛЬОВСЬКОГО - 1892

     

      Павло Ковжун (1896, с. Костюшки, Житомирщина - 1939) – український художник, представник київської художньої школи, майстер книжково-художньої графіки; мистецтвознавець, публіцист, редактор, учень Г. Нарбута.
    Навчався у відділі малярства Київського художнього училища, яке закінчив у 1915 році. В роки навчання виконував ілюстрації до часописів «Дзвін», «Сяйво», «Огні», «Вісник культури і життя».
    Після громадянської війни емігрував до Галичини, у Станіславів (Івано-Франківськ). З 1922 року жив і працював у Львові. Займався розписом багатьох церков в українсько-візантійському стилі (Сокаль, Зашків, Долина, Калуш, Стоянів та ін.). Виконав розпис одного із залів Богословської Академії у Львові. У 1931 році заснував Асоціацію незалежних українських митців (АНУМ).
    Графіка П. Ковжуна неодноразово експонувалася на міжнародних виставках у Празі (1924), Брюсселі (1927), Лос-Анджелесі (1931), Берліні (1937) та Римі (1938).
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    ***

    КОЗИКА М. (поч.: вул. Личаківська, 175 - вул. Х. Колумба)
    ДАВИДОВА - 1946, СОЛІКОВСЬКОГО - 1934

     

    Михайло Козик (1879, с. Семенівка Чернігівської обл. - 1947) – український живописець.
    Навчався в Київському художньому інституті у Г. Дядченка і М. Пимоненка (1904-09) та Московському училищі живопису, скульптури і архітектури.
    Викладав у Київській художній школі (1915-25), Київському (1925-32) та Харківському (1932-41) художніх інститутах. З 1925 – професор Київського, а з 1939 року – Харківського художніх інститутів.
     Найяскравіші роботи: «Урожай» (1927), «Весна в зоопарку» (1936), «Річка взимку» (1940).
    Від 1934 до 1946 року вулиця носила ім’я польського церковного діяча, латинського архієпископа Львова Яна Соліковського (1539-1603).

    ***

    КОЗЛАНЮКА П. - 1966 (поч.: вул. Личаківська, 161)
    МАРІУПОЛЬСЬКА - 1946, ВУЙТОВСКА - 1913

     

      Петро Козланюк (літературні псевдоніми – Прутовий, Мережка, Емка та ін.) (1904, с. Перерів Івано-Франківської обл. - 1965) – український письменник, публіцист, громадський діяч. Закінчив Коломийську гімназію.
    За прагнення та заклики до возз’єднання України переслідувався польським урядом, декілька разів був ув’язнений.
    У 1930-32 роках працював редактором газети «Сила”. В 1944, 1954-65 роках очолював Львівську обласну організацію Спілки Письменників України. В 1952-54 роках – голова Львівського облвиконкому.
    Основні твори П. Козланюка: «Хлопські гаразди», «В селі», збірка оповідань «Вогонь» (1930), збірка фейлетонів «Парад мерців» (1943), роман-трилогія «Юрко Крук» (1946-56), книжка нарисів та оповідань повість «З життя» (1962), «Весна» (1964) та ін. В 1960 році вийшли друком твори П. Козланюка в 3-х томах.
    Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

    ***

    КОЗЛОВСЬКОГО О.(поч.: вул. Рахівська, 48)
    ТЕЛЕГРАФНА - 1958

     

    Олександр Козловський (1876, с. Горуцьке Львівської обл. - 1898) – український поет, що своїми творами оспівував героїчне минуле рідного народу. Автор ліричних поезій.
    На початку 1898 року відбулося знайомство молодого поета з Іваном Франком. Козловський надіслав знаному поетові декілька віршів. І. Франко одразу зацікавився його свіжим і оригінальним обдаруванням.
    О. Козловський прожив коротке, але насичене творчістю життя. Тяжка хвороба підточила здоров'я молодого поета. Він помер, коли йому не було ще й 22 років.  Іван Франко, що високо оцінив його талант, особисто відредагував добірку віршів Козловського й надрукував її в «Літературно-Науковому Віснику» під назвою «Із поезії засудженого на смерть», а в 1905 році – збірку творів поета «Мирти й кипариси».

    ***

    КОКОРУДЗА І.(поч.: вул. Грюнвальдська, 3 - вул. А. Мельника)
    П. ОСИПЕНКО - 1945, МОНДЖЕЄВСЬКОЇ - 1913

     

      Ілля Кокорудз (1857, Яворів, Львівської обл. - 1933) – львівський педагог, філолог, голова товариства «Українська бесіда», директор Української академічної гімназії (1911-27), дійсний член НТШ. Закінчив філософський факультет Львівського університету (1885). Працював учителем класичної філології у гімназіях Бродів і Станіславова (1885-86).
    І. Кокорудз був головою товариства «Рідна школа». Автор низки робіт з історії української літератури, педагогіки та культури. Свої праці публікував у газеті «Діло», журналах «Правда», «Зоря», «Записках НТШ». Як голова "Руської бесіди"  (1920-1923)  брав активну участь у театральному житті краю.
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    ***

    КОЛОДЗІНСЬКОГО М. (поч.: просп. Червоної Калини, 3.)
    Виникла при забудові Сихівського масиву

     

      Михайло Колодзінський (1902, с. Поточище  Городенківського повіту - 1939) – український військовий і політичний діяч, член УВО з 1922 р., військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських Землях, (псевдо: Кум, Гузар). Автор досліджень «Українська воєнна доктрина»(1935-37), «Воєнне значення та стратегічне положення Закарпаття» та ін.
    Полковник М. Колодзінський очолював штаб Карпатської Січі, а з березня 1939 року –  Збройні Сили Карпатської України. Загинув у бою при обороні Карпатської України від окупації, вчиненої Угорщиною після підписання таємного пакту з Гітлером (за іншими даними розстріляний угорськими загарбниками та скинутий у солотвинську копальню).

    ***

    КОЛУМБА Х. - 1946 (поч.: вул. Личаківська, 1890)
    ВОТИВНА - грудень 1945, ЧУГУЇВСЬКА - листопад 1945, ВОТИВНА - грудень 1933,

     

      Христофор Колумб (1451 - 1506) – великий мореплавець і мандрівник, родом із Генуї.
    У 1492-1504 рр., шукаючи шлях до Індії, здійснив чотири плавання через Атлантичний океан, результатом яких стало відкриття узбережжя Південної та Центральної Америки. За це отримав звання правителя та віце-короля відкритих територій.

    ***

    КОЛЬБЕРГА О.(поч.: вул. Генерала Т. Чупринки, 1 - вул. І. Котляревського)
    ЧАЙКІНОЇ - 1946, М. МАГДАЛЕНИ - 1895

     

      Оскар Кольберг (1814, м. Пшисуха, Польща - 1890) – польський етнограф, фольклорист і композитор, член Педагогічного товариства у Львові, Краківського наукового товариства.
     Заклав основи польської фольклористики. Етнографічні та фольклорні матеріали почав збирати в 1839 році в різних регіонах Польщі, України та Росії. У 40-томній праці О. Кольберга «Народ, його звичаї...» 8 томів присвячені українцям. Етнографічні дослідження України викладені в працях О. Кольберга «Покуття» (2 т., 1882-89), «Холмщина», «Перемишлянщина» (2 т., 1890-91), «Казки з Полісся» (1889), «Весільні звичаї та обряди з Полісся» (1889), «Волинь» (1907).
    О. Кольберг – автор оперети «Король пастухів», декількох фортепіанних п’єс.

    ***

    КОМАРИНЦЯ Т.(поч.: вул. Гвардійська, 40)
    МІНІНА - 1950, ДИЛЕВСЬКІХ - грудень 1944, БАХШТРАССЕ - листопад 1941, ДИЛЄВСКІХ - 1913

     

    Теофіль Комаринець (1927, с. Передмірка Тернопільської обл. - 1991) – український літературознавець, фольклорист, громадсько-культурний діяч, професор кафедри української літератури Львівського університету, доктор філологічних наук (з 1987 р.), із часу заснування в 1989 році – завідувач кафедри української фольклористики ім. Ф. Колесси.
    Початкову освіту здобув у рідному селі, а неповну середню – у селищі Вишнівець. Юнацькі роки провів у старовинному Крем’янці. Тут здобув середню освіту, а згодом вступив до торговельної школи. Але комерція виявилася йому не до вподоби, і він перейшов до Крем’янецького учительського інституту. Закінчив його з відзнакою у 1945 році. Того ж року вступив до Львівського державного університету на філологічний факультет, який закінчив у 1950 році. У 1954 році – аспірантуру у відділі шевченкознавства Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві, захистивши дисертацію на тему «Шевченко і народна творчість». Повернувся до Львова, працював спершу асистентом, згодом доцентом на кафедрі української літератури у Львівському (1954-60) та завкафедрою
    у Дрогобицькому (1960-67) педагогічних інститутах.
    З 1967 року Т. Комаринець – доцент Львівського університету на кафедрі української літератури, а з 1988 року – професор.
    Т. Комаринець – автор більше двохсот наукових праць, опублікованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях, та монографій «Шевченко і народна творчість» (1963), «Ідейно-естетичні основи українського романтизму» (1983). Предметом його наукових пошуків були теорія та історія української літератури ХVІІІ-ХХ століть.
    Брав участь у багатьох міжнародних, всесоюзних і республіканських наукових форумах – у конгресі славістів, симпозіумі «Іван Франко і світова культура», радянсько-американському симпозіумі «Давня українська література і нова українська література» та інших.
    Т. Комаринець – один з організаторів відновлення діяльності товариства «Просвіта», засновник шевченкознавчої комісії НТШ, відповідальний редактор збірника «Українське літературознавство».
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    ***

    КОМАРОВА В. - 1967 (поч.: вул. Квітки-Основ’яненка, 11)
    КОНТАКТНА - 1950, КАСПРОВІЧА - 1933, ЧЕНСТОХОВСЬКА БІЧНА - 1927*

     

      Володимир Комаров (1927, Москва - 1967) – льотчик-космонавт СРСР, Двічі Герой Радянського Союзу. Перший космічний політ здійснив у 1964 році на чолі екіпажу корабля «Восход», до складу якого входили також Б. Єгоров і К. Феоктистов.
    Трагічно загинув 24 квітня 1967 року під час повернення з випробувального польоту нового космічного корабля «Союз-1».

    ***

    КОНДРАТЮКА Ю. - 1963 (поч.: вул. Рудненська, 4)
    ДВОРОВА - 1946, ФОЛЬВАРОЧНА - 1933, КОСТЮШКА БІЧНА - 1927*

     

      Юрій Кондратюк (спр. ім’я – Олександр Гнатович Шаргей) (1897, Полтава - 1942) – український винахідник, учений, один із піонерів ракетної космічної техніки. Розробив конструкцію космічного корабля, досліджував умови його польоту, склад твердого палива для ракети. Результатом наукових пошуків Ю. Кондратюка стала книга «Завоювання міжпланетних просторів» (1929).
    З дитинства хлопець захопився ідеєю дістатися до зірок, що згодом стало метою його життя. Для втілення її після закінчення зі срібною медаллю Другої полтавської чоловічої гімназії у 1916 році поступив на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту. Проте восени був призваний в армію і зарахований до школи прапорщиків при одному з петербурзьких юнкерських училищ. З юнацькою мрією Шаргей не розлучався навіть в армії – у березні 1917 року був готовий рукопис першої праці про міжпланетні подорожі з розрахунками відправки ракети в космос, траєкторіями польоту на Місяць та інші планети Сонячної системи, а також конструкції ракетного двигуна та корабля.
    Після жовтневого перевороту, як офіцер царської армії, був  мобілізований у Білу армію, але дезертирував з неї. Побоюючись репресій за своє офіцерське минуле, роздобув документи на ім'я Юрія Васильовича Кондратюка – під яким і прожив до кінця життя.
    У 1924 році у своєму листі К. Е. Ціолковському Шаргей уперше висунув ідею багатоступеневої ракети: «Коли ми витрачаємо деяку частину активної речовини, ми кидаємо й сосуд, у якому вона була. Тому краще, а ,можливо, й необхідно, тримати весь запас активної речовини не в одному сосуді, а в декількох, що прогресивно зменшуються».
    З початком війни Олександр Шаргей пішов добровольцем на фронт. Після бою біля селища Засецьке Калузької області був визнаний пропалим безвісті.

    Комментировать

    осталось 1185 символов
    пользователи оставили 0 комментариев , вы можете свернуть их
    • Регистрация
    • Вход
    Ваш комментарий сохранен, но пока скрыт.
    Войдите или зарегистрируйтесь для того, чтобы Ваш комментарий стал видимым для всех.
    Код с картинки
    Я согласен
    Код с картинки
      Забыли пароль?
    ×

    Напоминание пароля

    Хотите зарегистрироваться?
    За сутки посетители оставили 1089 записей в блогах и 10642 комментария.
    Зарегистрировалось 32 новых макспаркеров. Теперь нас 4996015.