Імена видатних людей у вулицях Львова (М. Лемика -С. Ляйнберга)

    Эту статью могут комментировать только участники сообщества.
    Вы можете вступить в сообщество одним кликом по кнопке справа.
    Сергей Громов написал
    8 оценок, 4401 просмотр Обсудить (8)

    ЛЕМИКА М. (поч.: вул. І. Свєнцицького)
    30-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ - 1975

      Микола Лемик (1914-1941) – бойовик ОУН, виконавець замаху на О. Майлова – радянського консула у Львові на знак протесту проти штучного голодомору, організованого сталінським режимом.
    З початком німецько-радянської війни М. Лемик став одним із головних організаторів похідних груп ОУН-Б в Україну. Будучи командиром однієї з них, загинув у Миргороді в бою з гестапівцями.

    ***

    ЛЕОНТОВИЧА М. - грудень 1944 (поч.: вул. Городоцька, 28 - вул. Рапопорта)
    СВ. АННИ - 1895

      Микола Леонтович (1877, с. Монастирок Вінницької обл. - 1921) – великий український композитор післялисенківської доби, збирач музичного фольклору.
    Серед творчого доробку М. Леонтовича близько 50 солоспівів з фортепіано, понад 50 хорових вокальних творів, музика до трьох українських комедій, дитячі опери, церковна музика.

    ***

    ЛЕПКОГО Б. - 1991 (поч.: вул. Городоцька, 39 - вул. Листопадового Чину)
    ГАЛАНА - 1950, БРАЙЄРІВСЬКА - липень 1944, МАЛЬЦГАССЕ - 1942*, БРАЙЄРІВСЬКА - 1935, ПОБРИГІДСЬКА - 1827*

      Богдан Лепкий (1872, с. Крегулець Тернопільської обл. - 1941) – український письменник, критик, перекладач, історик літератури, громадський діяч. Народився у родині сільського священика Сильвестра Лепкого, відомого своєю літературною творчістю під псевдонімом Марко Мурава. Навчався у Бережанській класичній польській гімназії, де познайомився з композитором Денисом Січинським, який керував там українським хором.
    Значне місце у творчості Б. Лепкого, якою він прагнув об`єднати Галичину з Наддніпрянщиною, посідала тема козаччини. За радянських часів творчість письменника, як і багатьох інших, була заборонена. Його книжки люди були вимушені переховувати й читати ночами.
    Освіту отримував у Віденському університеті, де вивчав історію літератури й мовознавство, та у Львівському університеті, який закінчив у 1895 році. В роки навчання потоваришував з Ф. Колессою, О. Маковеєм, І. Копачем. У цей період був близько знайомий із М. Вороним, О. Нижанківським, О. Мишугою, С. Крушельницькою, що не могло не накласти відбиток на світосприйняття майбутнього письменника. Б. Лепкий був приятелем Івана Франка, листувався з ним. Відома нині пісня «Час рікою пливе» є спільним твором Б. Лепкого та І. Франка.
    Після закінчення університету Богдан Лепкий повертається до Бережанської гімназії, але вже викладачем української та німецької мови та літератури.
    З 1899 року викладав українську мову та літературу в Ягеллонському університеті в Кракові. Тут у його помешканні частими гостями були В. Стефаник, К. Студинський, О. Луцький, К. Трильовський, В. Липинський, бували О. Кобилянська, М. Коцюбинський, Ф. Вовк.
    У роки Першої світової війни Б. Лепкий опинився в Австрії, проводив культурно-просвітницьку роботу серед українських військовополонених російської армії, виховував у них свідомість того, що вони є українцями, а не малоросами.
    Після закінчення війни працював у Берліні, згодом повернувся до Кракова, де продовжив викладацьку діяльність в Ягеллонському університеті.
    Належав до Львівського літературного об’єднання «Молода муза». Б. Лепкий – автор збірок оповідань «З села» (1898), «Щаслива година» (1901), «В глухім куті» (1903), «По дорозі життя» (1905), «Кидаю слова» (1911), повістей, поезій, історичного роману-тетралогії «Мазепа», перекладу польською мовою «Слова о полку Ігоревім» (1905), праць з історії літератури.

    ***

    ЛЕСІ УКРАЇНКИ - грудень 1944 (поч.: просп. Свободи, 26 - вул. Підвальна)
    СКАРБКІВСЬКА - липень 1944, АЛЬТШТАДТШТРАССЕ - листопад 1941, УКРАЇНКИ ЛЕСІ - 1941, СКАРБКІВСЬКА - 1871.
    Вулиця Скарбківська була утворена в 1871 році злиттям в одну трьох вулиць: Театральної (1863*), Вірменської нижчої (1863*) й Краківської бічної (***).

      Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) (1871, Новоград-Волинський - 1913) – видатна українська поетеса. Народилася в одній з найкультурніших родин України. Її мати – письменниця Олена Пчілка, дядько – Михайло Драгоманов, серед родичів – Микола Лисенко та Михайло Старицький.
    Перша друкована поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ у 1892 році. На її появу негайно відгукнувся Іван Франко: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст цієї слабосилої хворої дівчини... Мимоволі думаєш, що ця хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».
    Леся Українка вільно володіла багатьма європейськими мовами, багато подорожувала. До найвідоміших творів належать драматична поема «Лісова пісня», поетичні збірки «На крилах пісень» і «Думи і мрії».
    Похована на Байковому кладовищі в Києві.

    ***

    ЛИПИ Ю.(поч.: вул. П. Панча, 2 - вул. Варшавська)
    ТОРФ’ЯНА (част.) - 1946, НА ТОРФИ - 1929*, КОНАРСЬКОГО***

     

    Юрій Липа (1900, Одеса - 1944) – український публіцист, письменник, лікар, громадський діяч. Здобував освіту в Новоросійському університеті м. Одеси, Українському державному університеті в Кам`янці-Подільському, медичну – в Познанському університеті. Активно співпрацював з багатьма періодичними виданнями Галичини та Львова зокрема. Разом з Є. Маланюком заснував літературне об`єднання «Танк». З 1930 року Ю. Липа – член Українського лікарського товариства.
    Автор поетичних збірок «Світлість» (1925), «Суворість» (1931), «Вірую» (1938), історичного роману «Козаки в Московії» (1934), новел, літературознавчої праці «Бій за українську літературу» (1935), суспільно-політичної трилогії «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії».
    Під час Другої світової війни Ю. Липа – лікар УПА. Загинув від рук НКВС у 1944 році.

    ***

    ЛИПИНСЬКОГО В.(поч.: вул. Варшавська, 2 - вул. Б. Хмельницького)
    УЛЬЯНІВСЬКА - 1980*, 700-РІЧЧЯ ЛЬВОВА (від просп. Чорновола до вул. Б. Хмельницького) - 1963.
    Від Варшавської до просп. Чорновола: КОМБАЙНЕРСЬКА - 1951, ОРДОНА - 1931.
    Від просп. Чорновола до вул. Замарстинівської: КОРИТНА - 1933.
    Від вул. Замарстинівської до вул. Б. Хмельницького: РІЧНА - 1945, ЖЕЧНА – 1931.

      В’ячеслав Липинський (1882, с. Затурцi Волинської обл. - 1931) – український політик, публіцист, історик націоналістичної школи ХХ ст., прихильник ідеї української державності, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з березня 1914 року).
    З 1919 року жив у Австрії в еміграції. В 1926-29 роках очолював кафедру історії української державності в Українському науковому інституті в Берліні, займався публіцистичною діяльністю. У своїх творах піддавав нещадній критиці «малоросійську ментальність», що полягала у викоріненні, зреченні деяких кращих рис українця та засвоєнні багатьох гірших рис росіянина внаслідок асиміляції у Російській імперії.

    ***

    ЛИПКІВСЬКОГО В. – МИТРОПОЛИТА (поч.: вул. М. Кордуби, 12)
    МУСОРГСЬКОГО - 1950, ГЕЛЯНКИ - 1933, Яблоновського - 1931*, Знесіння - 1917*)

      Василь Липківський (1864 с. Попудня Черкаської обл. - 1937) – визначний український церковний діяч, богослов, проповідник, публіцист. Після закінчення в 1889 році Київської духовної академії працював у Черкаській прогімназії. Сан священика отримав у 1892 р., включився в активну культурно-просвітницьку діяльність, у рух за релігійно-національне відродження.
    9 травня 1919 року Василь Липківський уперше в Києві провів богослужіння українською мовою. Йому належать, також, переклади Літургії Іоанна Златоуста, Молитовника та Часослова. В роки боротьби за українізацію православної церкви увійшов до Всеукраїнської Церковної Ради. 21 жовтня 1921 року був обраний Митрополитом. За його безпосередньою участю була створена УАПЦ.
    22 жовтня 1937 року В. Липківський був заарештований, утримувався в Лук’янівській тюрмі Києва й розстріляний 30 жовтня 1937 року. Похований в одній із масових могил на Лук’янівському цвинтарі м. Києва. Сьогодні на символічній могилі Митрополита Липківського встановлено пам’ятний Хрест.

    ***

    ЛИСЕНКА М. - 1945 (поч.: вул. В. Винниченка, 24 - вул. Лісна)
    КУРКОВА - липень 1944, УНГАРШТРАССЕ - листопад 1941, КУРКОВА - 1871, СВ. АНТОНІЯ - ХІХ ст., СТРІЛЬНИЦЬКА - ХІХ ст.

      Микола Лисенко (1842, с. Гриньки Полтавської обл. - 1912) – найвидатніша постать в українській національній музичній культурі. Записи та обробки народних пісень на початку його творчості переходять згодом у великі вокально-інструментальні форми – кантати та опери. Значення М. Лисенка для музичної культури можна порівнювати із постаттю Тараса Шевченка в українській поезії, який мав величезний вплив на творчість композитора.
    М. Лисенко відкрив народну пісню як національний чинник у музиці, заклав основи для національної музики, залишив цінні зразки українського музичного стилю.
    У 1904 році «за труди на полі української музики» М. Лисенко був прийнятий Почесним Членом НТШ.
    Похований на Байковому кладовищі в Києві.

    ***

    ЛИТВИНЕНКА С.(поч.: вул. Панаса Мирного, 43)
    ТОРЕЗА - 1964, ВІЛЬНЮСЬКА - 1950, ВІЛЕНСЬКА - 1934, ГНЕЗНЕНСЬКА - 1929

    Сергій Литвиненко (1898, Полтавщина - 1964) – львівський скульптор. Учасник Першої світової війни та визвольних змагань українського народу 1918-20 років.
    Навчався у Краківській Академії Мистецтв (1924-1929) та в Парижі (1930). По закінченні навчання жив і працював у Львові (1931-1944). Автор пам’ятника на могилі І. Франка на Личаківському цвинтарі у Львові.
    З 1944 року жив у Німеччині, 1949 року переїхав до Нью-Йорку.
    Найпомітнішими роботами С. Литвиненка є портрети гетьмана Івана Мазепи, Симона Петлюри, митрополита Андрея Шептицького та інших діячів української культури та політики.

    ***

    ЛІНКОЛЬНА А. - 1991 (поч.: вул. Замарстинівська, 136)
    ДИМИТРОВА - 1946, СКЛЕПІНЬСЬКОГО - 1918*

      Авраам Лінкольн (1809-1865) – видатний державний діяч США, один з організаторів у 1854 році Республіканської партії. З 1860 року – президент США. У другий період громадянської війни в США (1861-65) уряд Лінкольна провів низку прогресивних заходів: проголосив «Прокламацію про визволення негрів-рабів», оголосив мобілізацію негрів до війська, прийняв гомстед-акт, згідно з яким кожен громадянин, що досягнув 21 року, заплативши внесок у 10 доларів, мав право отримати ділянку землі – гомстед (homestead) розміром не більше 160 акрів (65 га). Проживши на ній 5 років, громадянин ставав її власником. Зазначені та інші заходи викликали народну підтримку та сприяли перемозі Півночі.
    У зовнішній політиці Лінкольн боровся проти втручання Англії, Франції та інших держав у внутрішні справи США.
    У 1865 році А. Лінкольн був убитий агентом рабовласників.

    ***

    ЛІСТА Ф. - 1991 (поч.: вул. М. Вороного, 8 - вул. М. Коперніка)
    РУДНЄВА - 1950, ЛІНДОГО - липень 1944, БУХЕНШТРАССЕ - листопад 1941, ЛІНДОҐО - 1871, КОВАЛЬСЬКА - ХVІІІ ст.

      Ференц Ліст (1811-1886) – великий угорський композитор, піаніст, диригент, громадський діяч.
    Навчався у Відні та Парижі. Ф. Ліст у 1847 році відвідав Україну – концертував у Житомирі, Бердичеві, Немирові, Кременці. Неодноразово виступав у Львові. Жив у готелі «Жорж».
    Під впливом українських народних пісень «Віють вітри, віють буйні» та «Ой не ходи, Грицю» Ліст створив фортепіанні п’єси «Українська балада», «Скарга». Серед творчого доробку: симфонічна поема «Угорщина» (1854), симфонії «Данте» (1856), «Фауст» (1857), ораторії, концерти для фортепіано, сонати, 19 угорських рапсодій тощо, разом – понад тисячу двісті музичних творів.

    ***

    ЛОБАЧЕВСКОГО М. - 1946 (поч.: вул. Гайдамацька, 6)
    П’ЯСТУВ - 1893

      Микола Лобачевский (1792, Нижній Новгород, Росія - 1856) – видатний російський математик, творець нової геометричної системи – неевклідової геометрії, яка значно вплинула на подальший розвиток математики. Серед робіт М. Лобачевського багато праць з алгебри, математичного аналізу, теорії ймовірностей, механіки, астрономії.

    ***

    ЛОДІЯ П.(поч.: вул. Глинянський Тракт, 102)
    БРИГАДИРСЬКА - 1962, ЛИСИНИЦЬКА***

    Петро Лодій (1764, с. Збой, Закарпаття - 1829) – український філософ, просвітитель, юрист. Професор Львівського (з 1787 р.), Краківського (з 1801 р.) та Петербурзького університетів (1819 р.).
    У Львівському університеті викладав математику, метафізику та логіку. Читав лекції українською мовою. Основні праці з філософії: підручники «Логические наставления» (1815) і «Теория общих прав».

    ***

    ЛОТОЦЬКОГО А.(поч.: вул. Богданівська, 28)

    Антін Лотоцький (1881 с. Вiльхiвцi Львівської обл. - 1949) – український письменник, історик і педагог.
    Один з організаторів сотні січових стрільців на початку Першої світової війни. До неї увійшли викладачі та учні старших класів Рогатинської гімназії, де А. Лотоцький викладав до війни.
    Працював у стрілецьких часописах. З лютого по жовтень 1918 року брав участь у поході У. С. С. у Наддніпрянську Україну.
    З 1923 року займався літературною, науковою та видавничою діяльністю. Автор популярних творів і книг на історичну тематику для дітей та юнацтва (понад 50 книжок), історичних романів, підручників з історії України. У 1946 році був прийнятий до Спілки письменників України.
     Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    ***

    ЛУКАСЕВИЧА(у Рясному)

      Євмен Лукасевич (1871, с. Біла Тернопільської обл. - 1929) – український лікар, громадсько-політичний діяч, один з організаторів Українського Червоного Хреста, автор словників української медичної термінології.
    Народився у родині сільського священика Кирила Лукасевича. Навчався у гімназіях Тернополя, Львова, Станіславова. В гімназійні роки зацікавився українською культурою, національним питанням, був членом таємних українських учнівських гуртків.
    По закінченні гімназії поступив на медичний факультет Львівського університету; вивчення медицини продовжив у Відні, але за участь у політичних виступах студентів був виключений з університету із забороною навчатися на території Австро-Угорщини. Закінчив медичну освіту в Цюриху, отримавши диплом лікаря.
    У 1900 році Є. Лукасевич повертається в Україну й оселяється в Києві. Нострифікувавши диплом, тобто, підтвердивши його юридичну силу на рівні вітчизняного, розпочинає лікарську практику загального профілю. Деякий час працював лікарем-епідеміологом, але з часом став одним із найкращих спеціалістів із внутрішніх і дитячих хвороб.
    Багато медичної допомоги надавав бідним людям, особливо того району, де мешкав сам.
    Окрім лікарської практики Є. Лукасевич активно займається науковою діяльністю, бере участь у роботі Медичної секції Українського Наукового Товариства, очолюваного М. Грушевським, її термінологічної комісії. У збірниках секції ним опубліковано дві праці, що стали першими в Наддніпрянській Україні, надрукованими українською мовою.
    В роки Першої світової війни Є. Лукасевич призваний до війська.
    У жовтні 1917 р. його обирають заступником голови щойно створеної Всеукраїнської спілки українських лікарів. За ініціативою Лукасевича готується двотижневий часопис «Українські медичні вісті», і він же стає його редактором. Перший номер вийшов 15 січня 1918 року. Незважаючи на складну політичну ситуацію, дорожнечу паперу й друку, цього року вдалося видати 13 номерів часопису.
    Поряд із редакційною роботою Є. Лукасевич бере активну участь у заснуванні навесні 1918 року Українського Червоного Хреста, працює радником Міністерства закордонних справ в уряді УНР.
    З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського Лукасевичу запропоновано очолити дипломатичну місію у Швейцарії. Після переговорів у Берні швейцарський уряд визнав Україну як державу і погодився прийняти українське посольство. У грудні 1918 року Є. Лукасевич знову їде до Швейцарії вже в якості Посла України, одночасно представляючи й Український Червоний Хрест. Наступного, 1919 року його зусиллями в Лозанні французькою мовою видано 10 історико-етнографічних праць про Україну, щоб європейці отримали відомості про нову державу.
    Незважаючи на дипломатичні успіхи, Лукасевича гнітила відсутність лікарської практики й наукової роботи. І влітку 1919 року він приймає рішення повернутися в Україну. Але, з огляду на військово-політичну обстановку, він тимчасово зупиняється в Подєбрадах (Чехословаччина).
    До Києва Є. Лукасевич повертається у 1920 році й отримує призначення на посаду товариша (заступника - С. Г.) Міністра закордонних справ в уряді Директорії. Наприкінці цього року він їде до Тарнова (Польща), де виконує обов’язки Міністра здоров’я.
    Після остаточної перемоги більшовиків повертатися в Україну не став. У 1921 році Є. Лукасевич переїхав до Варшави, де зайнявся приватною лікарською практикою, не пориваючи наукових зв’язків із лікарями Галичини – 1924 року він став членом українського лікарського товариства у Львові й дійсним членом НТШ.
    Поряд із суто лікарською роботою Є. Лукасевич бере активну участь у громадському житті – засновує щоденну газету для емігрантів з України «Українська трибуна», очолює гуманітарну секцію Українського центрального комітету у Варшаві. Продовжує займатися й науковою роботою, друкує статті в чехословацьких і львівських медичних виданнях. Його праці стосуються, перш за все, медичної термінології та медичної етнографії. У 1926 році у Львові виходить друком його «Анатомічний словник (матеріяли)». Загальні медичні терміни подано в ньому шістьма мовами: латиною, українською, російською, польською, чеською та німецькою. Як зазначав сам Лукасевич, при укладанні словника він керувався правилами: «1) щоб усі назви були суто українськими, не видумані, а взяті з мови народньої, 2) щоб основні назви – коли їх немає в нашій мові – були дійсним перекладом латинського слова, 3) щоб кожному латинському слову відповідало тільки одно українське слово, 4) щоб прикметники мали закінчення відповідно ріжноманітному їх значінню, 5) щоб словництво було легко зрозумілим».
    Переглядом і виправленням «фільольоґічних недокладностей української частини словника» займався Володимир Гнатюк, якому укладач висловив щиру подяку за зроблену роботу. Окрім згаданого «Словника...» Є. Лукасевич є автором низки ненадрукованих словників, підручника анатомії, статей з народної медицини та педіатрії.
    Після смерті Є. Лукасевича 20 грудня 1929 р., що настала через запалення легенів, усі рукописи були передані його дружиною до Українського лікарського товариства у Львові.
    Похований Є. Лукасевич на Вольському цвинтарі у Варшаві.

    ***

    ЛУКАША М.(поч.: вул. Т. Бой-Желенського, 5)
    БЕРЕЗІНА - 1966, ВИДОВА - 1945, ВІДОК - 1934

      Микола Лукаш (1919, Кролевець Сумської обл. - 1986) – український письменник-перекладач, перекладав «Фауста» Й. -В. Гете, «Декамерон» Д. Боккаччо, вірші Р. Бернса, Ф. Міллера, А. Міцкевича, Ю. Тувіма та ін.

    ***

    ЛУКІЯНОВИЧА- 1991 (поч.: вул. П. Грабовського, 6 - вул. Д. Вітовського)
    ЛІБКНЕХТА - 1950, БОГУСЛАВСЬКОГО - 1871, КОСЦІЦЬКОГО - 1863*, ПЕЛЧИНСЬКА ПОПЕРЕЧНИЦЯ

     Денис Лукіянович (1873, с. Городниця Тернопільської обл. - 1965) – український письменник, педагог, вчений-франкознавець, редактор часопису «Буковина”. 

    Автор збірки «Новели» (1895); повістей «За Кадильну» (1902), «Від кривди» (1904), «Спогади з минулого» (1946); біографічної повісті «Франко і Беркут» (1956); дослідницьких праць про творчість І. Франка та Т. Шевченка.
    Значну частину зібраних ним рукописів і автографів І. Франка Д. Лукіянович у 40-і роки передав до Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук України в Києві.
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    З 1871 до 1950 року вулиця називалася на честь видатного польського драматурга та актора Войцеха Богуславського (1757-1829), називаного «батьком польського театру».

    ***

    ЛУЦЬКОГО О. (поч.: вул. Т. Шевченка, 81 - вул. Д. Бортнянського)
    АВРОРИ - 1946, КОШАРОВА - 1926*, ЯНІВСЬКА БІЧНА - 1924*

    Остап Луцький (1883, с. Лука Львівської обл. - 1941) – український поет, перекладач, публіцист. Після закінчення Львівської гімназії здобував освіту в Краківському та Празькому університетах. Друкуватися почав на сторінках видань «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Руслан». Упорядкував і видав у Чернівцях альманах «За красою» (1905), де були надруковані кращі твори галицьких літераторів: П. Карманського, О. Маковея та ін.
    О. Луцький – активний учасник подій 1 листопада 1918 р., сотник УГА. У роки служби потоваришував із Василем Вишиваним.
     В 20-30-х роках займався громадсько-політичною діяльністю – обирався послом до польського сейму, де проводив активну українську політику.
    Після вступу радянських військ у Західну Україну в 1939 році, незважаючи на запевнення нової адміністрації про лояльність до колишніх військових і політичних діячів ЗУНР, О. Луцький був заарештований, засланий до табору, де й помер у 1941 році.

    ***

    ЛУЧКАЯ М.(поч.: вул. Т. Шевченка, 304)
    РОЗХІДНА - 1958

    Михайло Лучкай (спр. прізвище - Поп, нар. 1789, с. Великі Лучки, Закарпаття - 1843) – український історик і мовознавець, автор першої на Закарпатті друкованої української граматики «Граматики слов’яноукраїнської» (1830).

    ***

    ЛУШПИНСЬКОГО О.- 1991 (у Рясному)

    Олександр Лушпинський (1878-1943) – галицький архітектор, учень І. Левинського, провідний спеціаліст очолюваної Левинським проектної майстерні у Львові, автор двох книг, присвячених дослідженням української народної дерев`яної архітектури.
    Головним напрямком діяльності О. Лушпинського було створення національного стилю в забудові міст. За його проектами збудовано низку церков у містах Галичини, Народний Дім у Дрогобичі, громадські будівлі в монастирях Сестер Василіянок в Івано-Франківську та Львові.

    ***

    ЛЮДКЕВИЧА С. (поч.: вул. І. Франка, 89 - вул. Тютюнників)

      Станіслав Людкевич (1879, м. Ярослав, Польща - 1979) – видатний український композитор, фольклорист, педагог, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, народний артист СРСР. Був директором і викладачем Музичного Інституту у Львові.
    Серед творчого доробку С. Людкевича – симфонічна ода «Кавказ», «Вічний революціонер» на слова І. Франка, симфонія «Каменярі», «Стрілецька рапсодія», великі вокально-інструментальні, інструментальні, фортепіанні твори, обробки народних пісень. С. Людкевич був одним із найкращих представників вокального стилю в музиці Галичини.
    Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

    ***

    ЛЯЙНБЕРГА С. (поч.: вул. Таманська, 9 - вул. Балабана)
    ПОЛЗУНОВА - 1946, КОЖЕНЬОВСЬКОГО - 1895*

      Симон (Соломон) Ляйнберг (рік нар. невід. - 1920) – поручник, командир створеного в 1919 році Тернопільського єврейського куреню, що увійшов до складу УГА.
    Незважаючи на те що УГА була, в цілому, національно однорідною, в ній воювали галицькі німці, поляки та євреї, які самі виявили бажання воювати в українському війську.
    Так, наприклад, після зайняття Тернополя військами ЗУНР 16 червня 1919 року до штабу I корпусу УГА прибув командир тернопільської єврейської міліції, колишній поручик 15-го піхотного полку Соломон Ляйнберг і запропонував сформувати окрему єврейську частину.
    Командир корпуса полковник О. Микитка особисто знав Ляйнберга по спільній службі в австро-угорській армії, та й багато українських офіцерів були його товаришами по службі в 15-му полку, що до листопадових подій 1918 року був дислокований у Львові.
    До того ж, Ляйнберг добре зарекомендував себе ще й на посаді начальника тернопільської єврейської міліції, яка була створена в Східній Галичині за сприяння українців для підтримки їхніх дій по захопленню влади 1 листопада 1918 року. Єврейська міліція формувалася з військовослужбовців-євреїв і демобілізованих солдат-євреїв.
    Тому, майже відразу при одному невеликому українському загоні – групі поручника Вовка сформувався очолюваний С. Ляйнбергом Єврейський ударний курінь (батальйон - С. Г.), що отримав офіційну назву «Жидівський пробоєвий курінь» І корпусу УГА, і став, по суті, першим єврейським військовим формуванням новітніх часів.
    Після розформування УГА невелика частина бійців куреню дісталася Одеси та виїхала в Палестину. Решта, у тім числі й Соломон Ляйнберг, повернулися до окупованого поляками Тернополя. Це рішення стало для нього фатальним – він був схоплений і замучений у Тернопільській в’язниці.

    Комментировать

    осталось 1185 символов
    пользователи оставили 8 комментариев , вы можете свернуть их
    СКЕПТИК FOREVER # написал комментарий 4 июля 2013, 11:56
    А много было во Львове улиц во времена Союза,названных в честь коммунистических деятелей или типа "Советская", "Пролетарская",60 лет СССР и пр.?
    Юрий Кононенко # ответил на комментарий СКЕПТИК FOREVER 4 июля 2013, 20:20
    Я думаю, намного меньше, чем в других советских городах.
    Сергей Громов # ответил на комментарий СКЕПТИК FOREVER 4 июля 2013, 21:35
    Так сразу и не скажу. А по памяти - всплывают улицы Ленина (куды ж без ево?), Маркса, Энгельса, Дзержинского (на которой, кстати, размещалось областное кегебе), Свердлова, Крупской, Клары Целкин, Димитрова, Тельмана, Черняховского, 30-летия Победы, 60-летия СССР.
    Не забыли и пролетарских литераторов - Койкого, Маяковского, Шолохова и др.
    До ХХ съезда партии была, конечно же, и улица Сосо Кобы, которая сегодня носит, как бы в отместку, имя его заклятого "друга" Степана Бандеры.
    СКЕПТИК FOREVER # ответил на комментарий Сергей Громов 5 июля 2013, 15:02
    ул. Сосо Кобы - это,конечно,УЛЁТ!!!
    Сергей Громов # ответил на комментарий СКЕПТИК FOREVER 5 июля 2013, 15:32
    Шучу, конечно - Сталина!
    СКЕПТИК FOREVER # ответил на комментарий Сергей Громов 5 июля 2013, 16:19
    Ну,вот,весь кайф обломали.Большая жаль
    Сергей Громов # ответил на комментарий СКЕПТИК FOREVER 5 июля 2013, 16:50
    Виноват, больше не буду! )))
    • Регистрация
    • Вход
    Ваш комментарий сохранен, но пока скрыт.
    Войдите или зарегистрируйтесь для того, чтобы Ваш комментарий стал видимым для всех.
    Код с картинки
    Я согласен
    Код с картинки
      Забыли пароль?
    ×

    Напоминание пароля

    Хотите зарегистрироваться?